Решетилівка відома із середини 17 століття. Селище міського типу від 1938 року. Статус міста районного значення наданий згідно Постанови Верховної Ради України № 2185-VIII від 07 листопада 2017 року, відповідне рішення щодо зміни статусу прийнято Решетилівською селищною радою від 21.12.2017 року (друге засідання 10 сесії 7 скликання, рішення № 183-10-VII).
Офіційним днем міста Решетилівка рішенням 35 чергової сесії Решетилівської міської ради 7 скликання від 5 червня 2020 року встановлено 1 травня.
В «Отписке путивльского воеводы Плещеева в Разрядный приказ с вестями о восстании запорожских козаков под предводительством Острянина» від 1 травня 1638 року є перша відома писемна згадка про Решетилівку.
Один із осередків українського народного ткацтва, килимарства і вишивкарства та кушнірства, що розвинулися головно в 19 столітті.
Згідно з найвідомішою легендою, якої притримувався український історик, статистик та етнограф XIX століття Микола Арандаренко, Решетилівка виросла із хутора козака-пластуна Решетила, у якого в цій місцевості спочатку була пасіка. За іншою версією, назва Решетилівки походить від вислову «решетити тканину», тобто з'єднувати два шматки матерії мережками. Щоб замаскувати шви, тканину «решетили» (змережували). Згідно з цією гіпотезою, продовженням давньої мережки є сучасна вишивка білим на білому. Саме від вислову «решетити», на думку решетилівського художника Євгена Пілюгіна і походить назва селища Решетилівка (тепер уже - міста). Решетилівка на поч. 17 ст. знаходилася у володінні польського магната коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського.
Решетилівська фортеця споруджена на поч. 17 ст. Розташовувалася на трикутному мисі (нинішня територія стадіону «Колос») — узвишші на правому боці р. Говтви та її притоки. У 17 ст. захисні огорожі фортеці складалися із земляного валу та рову, дерев'яних огорож та башт. Втратила своє значення в 2-й пол. 18 ст.
Перша документальна згадка про Решетилівку датується 1638 роком і пов'язана з козацько-селянським повстанням Якова Остряниці. в 1709 році село було опорним пунктом шведської армії. Після поразки шведів у Решетилівці були підписані «Решетилівські статті» про управління Лівобережною Україною.
Не залишилась Решетилівка осторонь визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.) під час якої вони у складі Балакліївської сотні увійшла до Полтавського полку.
3 березня 1709 року і до початку Полтавської битви Решетилівка та її укріплена фортеця була захоплена шведами і перетворена на головний опорний пункт – командир генерал-майор Крейц. Із 13 по 19 липня 1709 р. російська армія на чолі з Петром І стояла табором у Решетилівці. Звідси цар розіслав низку державних указів серед них так звані «Решетилівські статті» якими підтверджувалися привілеї козацької сторони , за нею зберігалася адміністративно судова влада на Лівобережжі та деякі інші привілеї, але разом з тим посилювалася залежність гетьманського управління від царського уряду.
У 1729 р. гетьман Данило Апостол пожалував Решетилівку полтавському полковникові В.В.Кочубею. У 1786 Катерина ІІ подарувала Решетилівку, а разом з нею і кріпаків відомому державному діячеві, дійсному статському радникові В.С.Попову (1742-1822). Окрасою решетилівського маєтку був двохповерховий палац у ранньо-класичному стилі з 25 залами, а також чудовий садово-парковий ансамбль, мізерні залишки якого простежуються і зараз. Влаштовуються гучні бали, театральні дійства, катання на човнах по водяних каналах. Мав унікальну бібліотеку, яка налічувала 20 тис. томів російською та іноземними мовами. Серед них цінні стародруки, договори, рукописи які потім лягли в основу університетських книгозбірень Одеси, Києва та Санк-Петербурга. Нині на місці маєтку розташовуються, стадіон, автостанція та маслозавод.
У літку 1845 р. Решетилівку відвідав Т.Г.Шевченко. Тут він, як художник - член Археологічної комісії 7 і 9 липня виконав для видання «Живописна Україна» два малюнки тушшю, сепією та аквареллю «У Решетилівці». Згадки про Решетилівку є і в повісті Т.Шевченка «Близнецы».
Решетилівці свято шанують пам’ять Великого Кобзаря. 1967 року у центральній частині Решетилівки навпроти районного Будинку культури встановлено пам’ятник-погруддя Т.Г.Шевченку. Автори – скульптор П.Ф. Мовчун, архітектор Я.О.Гайдученя.
Решетилівка здавна славилася своєю церковною архітектурою. Коли Т.Г.Шевченко в 1845 р. побував у Решетилівці, його вразила велика кількість церков у цьому невеличкому містечку. У повісті «Близнецы» він зауважив: «У Решетилівці церков десять, я думаю буде». Із семи пам’яток церковної архітектури не збереглося жодної, всі вони були знищені в роки радянської влади.
Не оминули Решетилівку лихоліття революції та громадянської війни. Цей період знайшов своє відображення у пам’ятниках, які увіковічують пам’ять учасників цих подій.
У братській могилі учасників встановлення радянської влади, що входить складовою частиною до меморіального комплексу в центрі Решетилівки, покоїться прах 6 бійців партизанського загону Я.Р.Огія, які загинули в березні-листопаді 1918 р. в боротьбі з німецькими окупантами і в червні-грудні 1919 р. з денікінцями. У цій могилі похований і перший голова Решетилівського волревкому М.І.Блошенко.
ерез Полтавщину і зокрема Решетилівку, здійснював свої рейди Н.І.Махно, який мав опорні бази в хуторах навколо Решетилівки, постачав зброєю місцевих повстанців.
15 червня 1921 року головнокомандувачем військами України і Криму М.В.Фрунзе та його заступник Г.П.Ейдеман прибули на ст..Решетилівка. Відбулася сутичка в ході розвідки. В ході бою М.В.Фрунзе було поранено, втративши ординарця, відстрілюючись вдалося відірватися від переслідувань. На місці сутички з махновцями після смерті Фрунзе встановили невеликий пам’ятний знак. У 1942 р. був знищений німецькими окупантами. 1967 р на цьому місці спорудили новий пам’ятник (автор-скульптор О.Савельєв): залізобетонне погруддя полководця, який не програв жодної битви встановлене на цегляному оштукатуреному постаменті сірого кольору.
Найжахливішою сторінкою в історії українського народу, сумним наслідком сталінського тоталітаризму, стали трагедія Голодомору 1932-1933 р.р. в Україні.
Пошукові загони учнів та учителів Решетилівщини, які протягом 1993-2008 р.р. збирали матеріали для «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні» Полтавська область встановили імена 2679 осіб померлих від голоду.
«Люди будьте розсудливі, не допустіть трагедій на рідній землі!» Таким є текст книги на стелі рожевого граніту поставленій в пам’ять жителів Решетилівського району, які стали жертвами голодомору 1932-1933 р.р. та політичних репресій 1920-1950-х р.р. у парку районного центру в 1993 р за проектом районного архітектора С.Г.Шаратіна.
Найбільша кількість пам’яток історії в край пов’язана з подіями Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. У середині вересня 1941 р. Решетилівка стала одним із важливих опорних пунктів південного заходу в обороні Полтави. Бої чистин 81-ї, 169-ї, 212-ї, 300-ї стрілецьких, 3-ї, 14-ї – танкових бригад, інших частин Південно-Західного фронту, Козельщанського і Решетилівського винищувальних батальйонів, чисельністю близько 300 чолові тривали з 16 по 25 вересня.
У 1984 р. в Решетилівці встановлено пам’ятний знак на честь воїнів 3-ї окремої танкової бригади, яка у вересні 1941 р. вела важкі оборонні бої з фашистами в північній частині селища. Автором проекту цього знаку був ветеран танкової бригади В.М.Колесник.
22 вересня 1941 р. гітлерівці встановили жорсткий окупаційний режим. З перших днів окупації почалися розстріли радянських громадян, які не хотіли коритися ворогові. У гітлерівських застінках загинули активісти селища Д.П.Плужник, Я.В.Закарлюка, І.Г.Фесенко, О.Ф.Шкурупій, М.І.Черкун.
У Решетилівці, у приміщенні середньої школи, окупанти створили табір для військовополонених, де утримувалося 400-500 осіб, а колишній районний будинок культури пристосували під збірний пункт, де перебувала молодь, призначена до відправки у Німеччину. Через нього пройшло 1264 юнаків і дівчат. 15-річний школяр О.К.Василенко з Решетилівки, щоб допомогти молоді втікати зі збірного пункту, кілька разів вночі непомітно розрізав колючий дріт, яким був обнесений будинок культури. З червня 1943 р. при черговій спробі розрізати дріт, Олексій Василенко був убитий гітлерівцями. 1974 р. на місці де він загинув споруджений пам’ятник роботи скульптора М.Г.Когана, а на його могилі у південній частині кладовища «На Пісках» встановлено обеліск.
Насильством, терору, звірством, які чинили окупанти поклали край воїни 20 стрілецького корпусу, генерал-лейтенанта М.І.Бірюкова, 5-ї та 7-ї гвардійських повітрянодесантних дивізій, 53-авіадивізії далекої дії 121 гвардійський окремий батальйон зв’язку. З 22 по 25 вересня тривали запеклі бої. В ці дні була визволена Решетилівка і села району. У 2003 р. на честь військових частин із з’єднань, які визволили Решетилівський район від загарбників, у Решетилівці, на території художньо-професійного ліцею був споруджений пам’ятний знак. Автор проекту – народний художник України, лауреат Національної премії ім.Т.Г.Шевченка, почесний громадянин селища Решетилівка Л.С.Товстуха.
У війні з ворогом Решетилівці проявили масовий героїзм і відвагу. Решетилівська земля виховала ряд Героїв Радянського союзу. Серед них І.Л.Олійник з с.Білоконі, до війни навчався в Решетилівській середні школі, про що свідчить на її стінах меморіальна дошка, навчальний заклад гордо носить його ім’я.
У пам’ять героїчних захисників Вітчизни в центрі тодішнього селища Решетилівки, в парку, 1985 р. методом народної будови був споруджений за проектом архітектора В.О.Костіна і скульптора В.В.Закревського величний «Меморіал на честь 40-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні». До складу меморіального комплексу входять могили учасників громадянської війни, учасників оборонних і визвольних боїв у 1941 і 1943 р.р. партизан, підпільників, воїнів, що померли від ран в евакогоспіталях і медсанбатах. Над могилами насипано курган, який увінчує 19-метровий пілон, окутий алюмінієм з орденом Перемоги на кінці шпона. Біля підніжжя пілону скульптура залізобетонна композиція – постаті радянського бійця і тендітного, босоногого хлопчини з серйозним не по літах обличчям.