Місто Решетилівка – центр Решетилівського району Полтавської області. Розташована над річкою Говтвою при злитті річок Говтви Вільхової та Говтви Грузької за 40 км від обласного центру (автошлях М-03) та за 10 км від залізничної станції Решетилівка (селище Покровське).
Решетилівка відома із середини XVII століття. Статус міста адміністративний центр отримавв 2017році. Один із найвідоміших сучасних центрів народних промислів України, що набув розквіту в XIX столітті.
Населення міста становить 9462 мешканці, загальна кількість мешканців Решетилівської громади – 26252 громадян.
Окрім Решетилівки, до Решетилівської громади увійшло селище Покровське та 83 села:
с.Білоконі,
с.Ганжі,
с.Колотії,
с.Прокопівка,
с.Сені,
с.Хоружі,
с.Шкурупіївка,
с.Потічок (колишня Потічанська сільська рада),
с.Миколаївка (колишня Потічанська сільська рада),
с.Нагірне (колишня Потічанська сільська рада),
с.Пасічники (колишня Потічанська сільська рада),
с.Каленики (колишня Калениківська сільська рада),
с.Хрещате (колишня Калениківська сільська рада),
с.Остап’є (колишня Остап’ївська сільська рада),
с.Нове Остапове (колишня Остап’ївська сільська рада),
с.Підгір’я (колишня Остап’ївська сільська рада),
с.Запсілля (колишня Остап’ївська сільська рада),
с.Уханівка (колишня Остап’ївська сільська рада),
с.Олефіри (колишня Остап’ївська сільська рада),
с.Сухорабівка (колишня Сухорабівська сільська рада),
с.Березняки (колишня Сухорабівська сільська рада),
с.Підок (колишня Сухорабівська сільська рада),
с.Демидівка (колишня Демидівська сільська рада),
с.Пустовари (колишня Демидівська сільська рада),
с.Литвинівка (колишня Демидівська сільська рада),
с.Нова Диканька (колишня Демидівська сільська рада),
с.Андріївка (колишня Демидівська сільська рада),
с.Шилівка (колишня Шилівська сільська рада),
с.Онищенки (колишня Шилівська сільська рада),
с.Паненки (колишня Шилівська сільська рада),
с.Лиман Другий (колишня Лиманська Друга сільська рада),
с.Братешки (колишня Лиманська Друга сільська рада),
с.Дем’янці (колишня Лиманська Друга сільська рада),
с.Коліньки (колишня Лиманська Друга сільська рада),
с.Шишацьке (колишня Лиманська Друга сільська рада),
с.Потеряйки-Горові (колишня Лиманська Друга сільська рада),
с.Шкурупії (колишня Покровська сільська рада),
с.Кривки (колишня Покровська сільська рада),
с.Голуби (колишня Покровська сільська рада),
с.Бабичі (колишня Покровська сільська рада),
с.Писаренки (колишня Покровська сільська рада),
с.Кукобівка (колишня Кукобівська сільська рада),
с.Долина (колишня Кукобівська сільська рада),
с.Лютівка (колишня Кукобівська сільська рада),
с.Коломак (колишня Кукобівська сільська рада),
с.Дмитренки (колишня Кукобівська сільська рада),
с.Кузьменки (колишня Кукобівська сільська рада),
с.Лобачі (колишня Лобачівська сільська рада),
с.Глибока Балка (колишня Лобачівська сільська рада),
с.Крохмальці (колишня Лобачівська сільська рада),
с.Тривайли (колишня Лобачівська сільська рада),
с.Коржі (колишня Лобачівська сільська рада),
с.М’якеньківка (колишня М’якеньківська сільська рада),
с.Михнівка (колишня М’якеньківська сільська рада),
с.Шрамки (колишня М’якеньківська сільська рада),
с.Федіївка (колишня Федіївська сільська рада),
с.Лучки (колишня Федіївська сільська рада),
с.Піщане (колишня Піщанська сільська рада),
с.Славки (колишня Піщанська сільська рада),
с.Лиман Перший (колишня Лиманська Перша сільська рада),
с.Тури (колишня Лиманська Перша сільська рада),
с.Мирне (колишня Лиманська Перша сільська рада),
с.Бузинівщина (колишня Лиманська Перша сільська рада),
с.Малий Бакай (колишня Малобакайська сільська рада),
с.Бакай (колишня Малобакайська сільська рада),
с.Мушти (колишня Малобакайська сільська рада),
с.Шевченкове (колишня Шевченківська сільська рада),
с.Дружба (колишня Шевченківська сільська рада),
с.Шамраївка (колишня Шевченківська сільська рада),
с.Капустяни (колишня Шевченківська сільська рада),
с.Нова Михайлівка (колишня Новомихайлівська сільська рада),
с.Молодиківщина (колишня Новомихайлівська сільська рада),
с.Потеряйки (колишня Новомихайлівська сільська рада),
с.Шарлаї (колишня Новомихайлівська сільська рада),
с.Пащенки (колишня Пащенківська сільська рада),
с.Яценки (колишня Пащенківська сільська рада),
с.Паськівка (колишня Пащенківська сільська рада),
с.Гольманівка (колишня Пащенківська сільська рада),
с.Говтва (колишня Говтвянська сільська рада),
с.Буняківка (колишня Говтвянська сільська рада),
с.Киселівка (колишня Говтвянська сільська рада),
с.Плавні (колишня Говтвянська сільська рада).
( села Слюсарі та Чернещина зняті з обліку відповідно до рішення Полтавської обласної ради від 23.05.2013 р. ( опубліковано у "Відомостях Верховної Ради України" від 12.07.2013 р. № 28, сторінка 1532 )
Решетилівка відома із середини 17 століття. Селище міського типу від 1938 року. Статус міста районного значення наданий згідно Постанови Верховної Ради України № 2185-VIII від 07 листопада 2017 року, відповідне рішення щодо зміни статусу прийнято Решетилівською селищною радою від 21.12.2017 року (друге засідання 10 сесії 7 скликання, рішення № 183-10-VII).
Один із осередків українського народного ткацтва, килимарства і вишивкарства та кушнірства, що розвинулися головно в 19 столітті.
Згідно з найвідомішою легендою, якої притримувався український історик, статистик та етнограф XIX століття Микола Арандаренко, Решетилівка виросла із хутора козака-пластуна Решетила, у якого в цій місцевості спочатку була пасіка. За іншою версією, назва Решетилівки походить від вислову «решетити тканину», тобто з'єднувати два шматки матерії мережками. Щоб замаскувати шви, тканину «решетили» (змережували). Згідно з цією гіпотезою, продовженням давньої мережки є сучасна вишивка білим на білому. Саме від вислову «решетити», на думку решетилівського художника Євгена Пілюгіна і походить назва селища Решетилівка (тепер уже - міста). Решетилівка на поч. 17 ст. знаходилася у володінні польського магната коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського.
Решетилівська фортеця споруджена на поч. 17 ст. Розташовувалася на трикутному мисі (нинішня територія стадіону «Колос») — узвишші на правому боці р. Говтви та її притоки. У 17 ст. захисні огорожі фортеці складалися із земляного валу та рову, дерев'яних огорож та башт. Втратила своє значення в 2-й пол. 18 ст.
Перша документальна згадка про Решетилівку датується 1638 роком і пов'язана з козацько-селянським повстанням Якова Остряниці. в 1709 році село було опорним пунктом шведської армії. Після поразки шведів у Решетилівці були підписані «Решетилівські статті» про управління Лівобережною Україною.
Не залишилась Решетилівка осторонь визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.) під час якої вони у складі Балакліївської сотні увійшла до Полтавського полку.
3 березня 1709 року і до початку Полтавської битви Решетилівка та її укріплена фортеця була захоплена шведами і перетворена на головний опорний пункт – командир генерал-майор Крейц. Із 13 по 19 липня 1709 р. російська армія на чолі з Петром І стояла табором у Решетилівці. Звідси цар розіслав низку державних указів серед них так звані «Решетилівські статті» якими підтверджувалися привілеї козацької сторони , за нею зберігалася адміністративно судова влада на Лівобережжі та деякі інші привілеї, але разом з тим посилювалася залежність гетьманського управління від царського уряду.
У 1729 р. гетьман Данило Апостол пожалував Решетилівку полтавському полковникові В.В.Кочубею. У 1786 Катерина ІІ подарувала Решетилівку, а разом з нею і кріпаків відомому державному діячеві, дійсному статському радникові В.С.Попову (1742-1822). Окрасою решетилівського маєтку був двохповерховий палац у ранньо-класичному стилі з 25 залами, а також чудовий садово-парковий ансамбль, мізерні залишки якого простежуються і зараз. Влаштовуються гучні бали, театральні дійства, катання на човнах по водяних каналах. Мав унікальну бібліотеку, яка налічувала 20 тис. томів російською та іноземними мовами. Серед них цінні стародруки, договори, рукописи які потім лягли в основу університетських книгозбірень Одеси, Києва та Санк-Петербурга. Нині на місці маєтку розташовуються, стадіон, автостанція та маслозавод.
У літку 1845 р. Решетилівку відвідав Т.Г.Шевченко. Тут він, як художник - член Археологічної комісії 7 і 9 липня виконав для видання «Живописна Україна» два малюнки тушшю, сепією та аквареллю «У Решетилівці». Згадки про Решетилівку є і в повісті Т.Шевченка «Близнецы».
Решетилівці свято шанують пам’ять Великого Кобзаря. 1967 року у центральній частині Решетилівки навпроти районного Будинку культури встановлено пам’ятник-погруддя Т.Г.Шевченку. Автори – скульптор П.Ф. Мовчун, архітектор Я.О.Гайдученя.
Решетилівка здавна славилася своєю церковною архітектурою. Коли Т.Г.Шевченко в 1845 р. побував у Решетилівці, його вразила велика кількість церков у цьому невеличкому містечку. У повісті «Близнецы» він зауважив: «У Решетилівці церков десять, я думаю буде». Із семи пам’яток церковної архітектури не збереглося жодної, всі вони були знищені в роки радянської влади.
Не оминули Решетилівку лихоліття революції та громадянської війни. Цей період знайшов своє відображення у пам’ятниках, які увіковічують пам’ять учасників цих подій.
У братській могилі учасників встановлення радянської влади, що входить складовою частиною до меморіального комплексу в центрі Решетилівки, покоїться прах 6 бійців партизанського загону Я.Р.Огія, які загинули в березні-листопаді 1918 р. в боротьбі з німецькими окупантами і в червні-грудні 1919 р. з денікінцями. У цій могилі похований і перший голова Решетилівського волревкому М.І.Блошенко.
Через Полтавщину і зокрема Решетилівку, здійснював свої рейди Н.І.Махно, який мав опорні бази в хуторах навколо Решетилівки, постачав зброєю місцевих повстанців.
15 червня 1921 року головнокомандувачем військами України і Криму М.В.Фрунзе та його заступник Г.П.Ейдеман прибули на ст..Решетилівка. Відбулася сутичка в ході розвідки. В ході бою М.В.Фрунзе було поранено, втративши ординарця, відстрілюючись вдалося відірватися від переслідувань. На місці сутички з махновцями після смерті Фрунзе встановили невеликий пам’ятний знак. У 1942 р. був знищений німецькими окупантами. 1967 р на цьому місці спорудили новий пам’ятник (автор-скульптор О.Савельєв): залізобетонне погруддя полководця, який не програв жодної битви встановлене на цегляному оштукатуреному постаменті сірого кольору.
Найжахливішою сторінкою в історії українського народу, сумним наслідком сталінського тоталітаризму, стали трагедія Голодомору 1932-1933 р.р. в Україні.
Пошукові загони учнів та учителів Решетилівщини, які протягом 1993-2008 р.р. збирали матеріали для «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні» Полтавська область встановили імена 2679 осіб померлих від голоду.
«Люди будьте розсудливі, не допустіть трагедій на рідній землі!» Таким є текст книги на стелі рожевого граніту поставленій в пам’ять жителів Решетилівського району, які стали жертвами голодомору 1932-1933 р.р. та політичних репресій 1920-1950-х р.р. у парку районного центру в 1993 р за проектом районного архітектора С.Г.Шаратіна.
Найбільша кількість пам’яток історії в край пов’язана з подіями Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. У середині вересня 1941 р. Решетилівка стала одним із важливих опорних пунктів південного заходу в обороні Полтави. Бої чистин 81-ї, 169-ї, 212-ї, 300-ї стрілецьких, 3-ї, 14-ї – танкових бригад, інших частин Південно-Західного фронту, Козельщанського і Решетилівського винищувальних батальйонів, чисельністю близько 300 чолові тривали з 16 по 25 вересня.
У 1984 р. в Решетилівці встановлено пам’ятний знак на честь воїнів 3-ї окремої танкової бригади, яка у вересні 1941 р. вела важкі оборонні бої з фашистами в північній частині селища. Автором проекту цього знаку був ветеран танкової бригади В.М.Колесник.
2 вересня 1941 р. гітлерівці встановили жорсткий окупаційний режим. З перших днів окупації почалися розстріли радянських громадян, які не хотіли коритися ворогові. У гітлерівських застінках загинули активісти селища Д.П.Плужник, Я.В.Закарлюка, І.Г.Фесенко, О.Ф.Шкурупій, М.І.Черкун.
У Решетилівці, у приміщенні середньої школи, окупанти створили табір для військовополонених, де утримувалося 400-500 осіб, а колишній районний будинок культури пристосували під збірний пункт, де перебувала молодь, призначена до відправки у Німеччину. Через нього пройшло 1264 юнаків і дівчат. 15-річний школяр О.К.Василенко з Решетилівки, щоб допомогти молоді втікати зі збірного пункту, кілька разів вночі непомітно розрізав колючий дріт, яким був обнесений будинок культури. З червня 1943 р. при черговій спробі розрізати дріт, Олексій Василенко був убитий гітлерівцями. 1974 р. на місці де він загинув споруджений пам’ятник роботи скульптора М.Г.Когана, а на його могилі у південній частині кладовища «На Пісках» встановлено обеліск.
Насильством, терору, звірством, які чинили окупанти поклали край воїни 20 стрілецького корпусу, генерал-лейтенанта М.І.Бірюкова, 5-ї та 7-ї гвардійських повітрянодесантних дивізій, 53-авіадивізії далекої дії 121 гвардійський окремий батальйон зв’язку. З 22 по 25 вересня тривали запеклі бої. В ці дні була визволена Решетилівка і села району. У 2003 р. на честь військових частин із з’єднань, які визволили Решетилівський район від загарбників, у Решетилівці, на території художньо-професійного ліцею був споруджений пам’ятний знак. Автор проекту – народний художник України, лауреат Національної премії ім.Т.Г.Шевченка, почесний громадянин селища Решетилівка Л.С.Товстуха.
У війні з ворогом Решетилівці проявили масовий героїзм і відвагу. Решетилівська земля виховала ряд Героїв Радянського союзу. Серед них І.Л.Олійник з с.Білоконі, до війни навчався в Решетилівській середні школі, про що свідчить на її стінах меморіальна дошка, навчальний заклад гордо носить його ім’я.
У пам’ять героїчних захисників Вітчизни в центрі тодішнього селища Решетилівки, в парку, 1985 р. методом народної будови був споруджений за проектом архітектора В.О.Костіна і скульптора В.В.Закревського величний «Меморіал на честь 40-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні». До складу меморіального комплексу входять могили учасників громадянської війни, учасників оборонних і визвольних боїв у 1941 і 1943 р.р. партизан, підпільників, воїнів, що померли від ран в евакогоспіталях і медсанбатах. Над могилами насипано курган, який увінчує 19-метровий пілон, окутий алюмінієм з орденом Перемоги на кінці шпона. Біля підніжжя пілону скульптура залізобетонна композиція – постаті радянського бійця і тендітного, босоногого хлопчини з серйозним не по літах обличчям.
У 2006 р. на підході до комплексу споруджено Алею Героїв. Вона являє собою встановлені на постаментах з рожевого граніту дошки сірого граніту з портретними зображеннями Героїв Радянського Союзу, кавалерів трьох ступенів орденів Слави, а також п’ятьох Героїв Соціалістичної Праці з Решетилівщини.
Бойові традиції воїнів-фронтовиків Великої Вітчизняної війни гідно продовжили Решетилівці, які брали участь у воєнних діях в далекому Афганістані. Даниною минулому є свідчення нашої спільної причетності до історії та відповідальності перед наступними поколіннями є увічнення пам’яті земляків, які загинули під час виконання інтернаціонального обов’язку – Ігоря Миколайовича Веклича і Віталія Петровича Пустовара нагороджених орденом Червоної Зірки (посмертно). Обоє героїв поховано на кладовищі Решетилівки. На їх могилах споруджені гранітні обеліски. Меморіальні дошки встановлені на приміщеннях середньої школи (нині гімназія ім..І.Л.Олійника), де навчались І.М.Веклич і В.П.Пустовар та ПТУ №52 (нині – аграрний ліцей), яке закінчив І.М.Веклич.
22 червня 2003 р. у Решетилівці був урочисто відкритий пам’ятник на честь воїнів, вихідців із Решетилівського району, які служили у складі обмеженого контингенту радянський військ у ДРА. Він встановлений у центрі населеного пункту, на перетині вулиць Леніна (нинішня назва - Покровська) і Парижської Комуни, і являє собою червоно-чорний гранітний обеліск, який символізує вічну скорботу, із зображенням представників різних родів військ – піхотинця, танкіста, льотчика та військової техніки, а також символу виконання обов’язку та лаврового вінка доблесті. Автор проекту – художник В.І.Деркач, скульптор С.П.Бородай.
У центрі міста, біля приміщення Решетилівського районного відділення внутрішніх справ, у березні 2002 р. – відкрито пам’ятний знак загиблим правоохоронцям – лейтенанту Андрію Дмитровичу Чмиру (1962-1990) і старшому лейтенанту Олександру Васильовичу Черкасу (1961-1991). Перший загинув при затриманні злочинців, другий при виконанні службових обов’язків, пов’язаних з несенням служби по охороні громадського порядку. Пам’ятний знак являє собою обеліск з чорного лабрадориту із зображенням жінки у траурному вбрані і хлопчика з букетом квітів і пам’ятним написом.
Збереглось кілька пам’яток пов’язаних з історією економічного розвитку краю трудовою звитягою його людей. Здавна Решетилівка була одним з центрів ткацтва, килимарства та вишивки, вироби решетилівських майстрів відомі в усій Україні. Особливо цінувалися решетилівські смушки (овеча вовна). У 1905 р. в колишній садибі поміщиці Хрипунової, яку придбало Полтавське губернське земство, був створений ткацький навчально-показовий пункт а з 1912 р. майстерня. У 1922 р. на базі майстерні утворилася художньо-промислова артіль «Троянда» з двома цехами – ткацьким і вишивальним, перейменована в 1926 р. в артіль ім.Клари Цеткін. Після війни, в 1960 р. артіль реорганізовано у фабрику художніх виробів, яка відзначалася високими технічними можливостями і художньою майстерністю. Вироби решетилівських ткачів, килимарниць, вишивальниць експонувалися на багатьох республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках народного мистецтва. Народні майстри ткацтва Решетилівки Л.Товстуха, Н.Бабенко, Д.Єфремова та Г.Бондарець були удостоєні Шевченківської премії (1986).
На західній околиці Решетилівки розташований килимовий цех фабрики художніх виробів, у комплексі з іншими промисловими спорудами. ЦК двохповерхове цегельне приміщення, споруджене в 1967 р. замість старих будівель.
Важливу роль у розвитку сільськогосподарського виробництва краю відіграли машинно-тракторні станції. Друга Решетилівська МТС була створена у січні 1943 р. і на честь механізаторів станції по Великотирнівській вулиці встановлений на металевому постаменті пам’ятний знак – трактор ХТЗ. На постаменті закріплена металева дошка з пам’ятним записом «Заслужил ты честь и славу трактор-дедушка по праву. Слава механизаторам».
У 2009 р. на честь жителів тодішнього селища, які були учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та всіх хто став жертвами чорнобильської трагедії встановлений пам’ятний знак. Він встановлений у центральній частині Решетилівки, біля райвійськкомату, вул.Шевченка, 23. Автор проекту архітектор О.В.Приходько.
Символічним є те, що з приходом нової влади розпочався процес вшанування наших сучасників-земляків. Кульмінацією цієї праці став день святкування визволення селища (як центра громади) – 23 вересня 2010 року. Саме цього дня відбулося відкриття пам’ятного знаку І.Г.Боровенському – лідеру Решетилівської перебудови 80-х років ХХ ст., Почесному громадянину Решетилівщини. Він розташований по вул.Леніна (нинішня назва - Покровська), 19 між будинками райдержадміністрації та Центру культури і дозвілля «Оберіг». Пам’ятний знак являє собою масивну гранітну брилу з горельєфом. Авторами проекту і виконавцями виступили архітектор О.В.Приходько, скульпторами І.Л.Геращенко та М.К.Посполітак.
Решетилівщина, розташована в центральній гостинній частині Лівобережного лісостепу в межах Полтавської області, має ряд цінних пам’яток природи.
Сучасна природно-заповідна мережа Решетилівської міської ради складається з «Гарячківського лісу», «Щербаки», «Дубина», ландшафтних заказників місцевого значення. Він розташований на околицях сіл Прокопівки та Білоконі, с.Підгорянка М’якеньківської сільської ради, яка межує з територією міської ради Решетилівського лісництва – 222,6 га. Являє собою цілинну ділянку р.Говтва з фрагментами степової рослинності та нагірними дібровами з типовими заплавними ділянками та багатим різноманітним рослинним і тваринним світом.