• Пошук по сайту
  • Пошук по документах
back

Стара версія сайту

Почесні громадяни

Козюра Микола Степанович

Козюра Микола Степанович народився 19 грудня 1924 року в Решетилівці. Малим хлопчиком пережив Голодомор 1932-3

3 років. По закінченні семирічки вступив до Полтавського технікуму механічної обробки дерева. Закінчив перший курс, як почалася війна. Зазнав окупації. Після звільнення Решетилівки у вересні 1943 році Миколу Козюру призвали в армію. Він став курсантом маршового ба

 332-й стрілецькій дивізії, що дислокувалася тоді в Горьківській області. Деякий час М. С. Козюра в ролі інструктора при військовій частині навчав молодих бійців-лижників бойових і спортивних навиків. У складі останнього підготовленого ним взводу лижників Микола Степанович потрапив на фронт на територію Прибалтики.тальйону лижників, в

М. С. Козюра був бійцем 15-го гвардійського стрілецького полку 2-ї гвардійської Червонопрапорної Таманської ордена Суворова стрілецької дивізії. Брав участь у боях за міста Раушен, Кляйн-Курен, Грос-Курен, військову базу Фішгаузен та звільнення інших територій. Перемогу зустрів на узбережжі Балтійського моря. У складі своєї військової частини був на військовому параді на Красній площі 24 червня 1945 року. У Москві фронтовик служив до 

1947 року, готуючи нові взводи лижників-десантників. Часто виступав як спортсмен за Московський військовий округ.

Демобілізувався в лютому 1947 року. Працював вчителем фізкультури в Решетилівській середній школі, заочно закінчив Харківський технікум фізичної культури в 1950 році й Харківського педагогічного інституту в 1975 році. Микола Степанович протягом декількох років був чемпіоном із лижного спорту Решетилівського районного спортивного товариства «Колгоспник» (нині «Колос»), захищав честь України з цього виду спорту на всесоюзних змаганнях.

Микола Степанович сорок років присвятив педагогічній праці в Решетилівській середній школі, був незмінним керівником методоб’єднання при райвідділі освіти з питань удосконалення фізвиховання у школах району. Відзначений грамотами Міністерства освіти, медалями ВДНГ СРСР, кількома грамотами райвідділу освіти. Йому присвоєне звання «Відмінник народної освіти УРСР», «Відмінник народної освіти СРСР», «Старший учитель».

За бойові заслуги на фронтах Микола Степанович нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня,

За активну громадську позицію та популяризацію спорту рішення сесії селищної ради 2005 року Козюра М. С. удостоєний звання Почесного громадянина Решетилівки. «З мужність», медалями «За перемогу над Німеччиною», маршала Жукова, «захиснику Вітчизни». Влітку 2011 року ветерану війни і праці М. С. Козюрі присвоєне звання «Почесний ветеран України».

Козюра Микола Степанович відійшов у вічність 8 листопада 2018 року на 94-му році життя.

Головко Галина Федорівна

Галина Федорівна Головко народилася 16 вересня 1926 року в Решетилівці. Батько — Федір Сергійович Корячко, був першим головою колгоспу «Заповіт Ілліча». Разом з дружиною, Надією Лаврентіївною, виховували семеро дітей, п’ятеро з яких та глава родини померли під час Голодомору 33-го.

Галина Корячко (за чоловіком Головко) до війни закінчила сім класів. Разом з матір’ю пережила всі страхіття фашистської окупації. Переховували вдома трьох осіб від відправки в Німеччину на примусові роботи.

Після звільнення Полтавщини від ворога дівчина продовжила навчання в Решетилівській середній школі, яку закінчила в 1946 році. Потім два роки навчалася в технікумі з підготовки кадрів ЦСУ Держплану. Отримавши диплом повернулася в Решетилівку. Працювала в райкомі комсомолу, потім з 1948 по 1950 рік у райкомі партії техсекретарем й заочно навчалася у полтавському педінституті ім.В.Г.Короленка на історико-філологічному факультеті.

Була парторгом районної галузі освіти, лектором товариства «Знання».редній школі, яку закінчила в 1946 році. Потім два роки навчалася в технікумі з підготовки кадрів ЦСУ Держплану. Отримавши диплом повернулася в Решетилівку. Працювала в райкомі комсомолу, потім з 1948 по 1950 рік у райкомі партії техсекретарем й заочно навчалася у полтавському педінституті ім. В. Г. Короленка на історико-філологічному факультеті.

У 1966 році призначена директором Решетилівського ПТУ №28, під її керівництвом у 1969 році збудоване нинішнє приміщення художнього ліцею та гуртожиток.

Вчителювала у вечірній школі, згодом стала завучем, а також у Решетилівській середній школі, звідки й пішла на заслужений відпочинок у 1981 році.

 

Усе життя займала активну життєву позицію. Була головою волонтерського руху при районній раді ветеранів, постійним дописувачем газети «Решетилівський вісник», учасником народного фольклорного колективу «Пісенне джерело» Фрунзенського сільського клубу. Має державні нагороди та грамоти.

На сесії селищної ради, яка відбулася 10 квітня 2009 року, прийнято рішення удостоїти звання Почесного громадянина Решетилівки Галину Федорівну Головко — за вагомий внесок соціально-економічний розвиток райцентру.

Галина Федорівна відійшла у Вічність 30 жовтня 2018 року на 93-му році життя.

Чаплян Володимир Миколайович

Чаплян Володимир Миколайович народився 2 вересня 1926 року в Решетилівці у багатодітній родині. Крім нього в родині було ще дві сестри — Ніна і Галина, та два брати – Олексій та Євген. Володя був наймолодший. Його дитинство припало на роки голодомору 1932-33 рр. В 1933 році від тифу помирає батько – Микола Степанович і всі життєві випробування лягли на материнські плечі.

З 1933 по 1941 роки Володимир навчався в Решетилівській середній школі, але війна перекреслила плани підлітка. 22 вересня 1941 року Решетилівку окупували німецькі війська. Настав «новий порядок».

Володимир Миколайович згадував, що фашисти часто влаштовували облави, щоб вивезти на каторжні роботи до Німеччини місцевих жителів, особливо молодих людей. Останні знаходили свій прилисток в районі урочища «Дубина», де на той час був густий очерет. Це врятувало багатьох з них від поневолення.

При відступі, у вересні 1943 року, фашисти палили хати мешканців Решетилівки, але швидкий наступ Червоної Армії не дав їм повністю здійснити свій кривавий намір.

Після визволення селища від німецько-фашистських загарбників, Володимир, як і більшість його однолітків, був призваний до війська. Було йому на той час 17-ть років. Із січня по грудень 1944 року Володимир – курсант 90-го запасного зенітного артилерійського  полку.

Володимир Миколайович приймав участь в бойових діях у складі 353-го окремого зенітного артилерійського дивізіону з 15-го грудня 1944р. по 9 травня 1945р. Визволяв Україну, Росію, Польщу. Охороняючи переправу через річку Одер зустрів довгождану перемогу. За бойовий шлях мав Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, орден «

З 1950-го по 1955-й роки Володимир Миколайович працював в різних організаціях і одночасно навчався у школі робітничої молоді.За мужність», бойові та повоєнні медалі. Лише у вересні 1950 року був демобілізований і повернувся до рідної домівки.

В 1955-1961 рр. навчався на зоотехнічному факультеті в Полтавського сільськогосподарського інституту. Після його закінчення, в 1961-1962 роках, працював за спеціальністю — старшим зоотехніком в колгоспі ім. Жданова (с. Куликівка, тепер с. Шевченкове).

В 1962 році переніс складну операцію і по жовтень 1964 року не працював  через інвалідність.

З жовтня 1964 року по 1 листопада 1986 року (до виходу на пенсію), Володимир Миколайович працював без перерви старшим інспектором рай соцзабезу і секретарем виконкому селищної Ради народних депутатів. Жителі селища пам’ятають його як відповідальну, порядну, чесну людину. Він намагався допомогти кожному відвідувачеві, хто б до нього не звертався.

За свою багаторічну працю Володимир Миколайович був нагороджений медаллю «Ветеран праці».

Рішенням 19 сесії 4 скликання селищної ради від 15.07.2005 року за особисті заслуги в становленні Решетилівської територіальної громади та особистий внесок в розбудову місцевого самоврядування  Володимир Миколайович Чаплян удостоєний звання «Почесний громадянин селища Решетилівка».

Помер Володимир Миколайович Чаплян після тяжкої хвороби 3 грудня 2007 року і похований на місцевому цвинтарі.

Товстуха Леонід Самійлович 

Товстуха Леонід Самійлович народився 17 жовтня 1930 року в с. Горлівка Ямпільського району Сумської області. Навчався в місцевій семирічці, після закінчення якої в 1947 році поступає до Кролевецького технікуму художніх промислів. В 1951 році направлений у Полтаву в промартіль ім. Лесі Українки на посаду майстра килимового цеху. Через рік за його проханням рішенням Правління Укрхудожпрому переведений у Решетилівську промартіль начальником килимового цеху.

З березня 1953 року працював художником на підприємстві. Потім пройшов шлях від техкерівника промартілі, головного інженера фабрики художніх виробів імені Клари Цеткін до директора. На цій посаді пропрацював до виходу на пенсію 43 роки, а загальний стаж роботи на фабриці складає більше 50 років.

Без відриву від виробництва здобув вищу освіту, закінчивши Московський технологічний інститут. Роботи Леоніда Самійловича виставлялися на республіканських і міжнародних виставках у Канаді, Дамаску, Брюсселі, Токіо, Торонто, Лос-Анжелесі та багатьох інших. У складі делегації брав участь у міжнародному ярмарку в Лейпцігу в 1958, також побував у Швейцарії, Франції.

 

За творчі досягнення в розвитку українського народно-декоративного мистецтва в 1975-му Л. С. Товстусі було присвоєно почесне звання Заслуженого художника України, а у 1986-му – лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. В 1977 році наш славний земляк нагороджений орденом «Знак Пошани».

Було організовано 4 персональні виставки його творчих робіт. Один з останніх гобеленів – «Народжені рідною землею» - був подарований у 2003 р. від України Раді Європи.

Проаналізувавши історію розвитку решетилівського килима, Товстуха Л.С.  видрукував фундаментальну наукову працю каталог «Гобелени, виконані на Решетилівській фабриці ім. К. Цеткін за 1954-1998 роки»

В 2010 році  вийшла в світ його книга «Спогади і роздуми (півстоліття на Решетилівській фабриці художніх виробів ім.Клари Цеткін)», в яких використані матеріали архіву фабрики ім. Клари Цеткін та особистий архів автора, каталоги виставок.

За розвиток та популяризацію народних промислів на Решетилівщині рішенням сесії селищної ради 2006 року Л.С. Товстуха удостоєний звання Почесного громадянина Решетилівки.

Леонід Самійлович Товстуха помер 7 березня 2010 року в Решетилівці.

Крикливець Галина Василівна

Народилася 5 жовтня 1938 року в Решетилівці у багатодітній селянській сім’ї Басаманів. Батько Василь Макарович не повернувся з війни. Мати Наталія Іванівна овдовіла, сама виховувала п’ятьох  дітей. Галина була найстаршою. Успішно закінчила Решетилівську середню школу в 1956 році. Поїхала в Калінінград, де закінчила зооветеринарний технікум. За розподілом Галина Басаман (пізніше за чоловіком - Крикливець) повернулася в Решетилівку і з 1961-го року стала працювати зоотехніком інкуба

торної станції. Потім упродовж семи років була директором цього підприємства. Заочно закінчила зоотехнічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту.

1978 року Галину Василівну обирають головою колгоспу ім.Горького, що в селі Новоселівці. Шість років очолювала це багатогалузеве господарство, яке з відстаючих вивела в передові.

16 серпня 1984 року її обрано головою виконкому Решетилівської районної ради. Була на цій посаді впродовж десяти років.

Обиралася депутатом Решетилівської районної ради п’яти скликань і депутатом Полтавської обласної ради трьох скликань. При обласній раді кілька років очолювала постійно діючу комісію з питань охорони материнства і дитинства.

 

У жовтні 1994 року Г.В.Крикливець провели на заслужений відпочинок, після чого займала посаду виконавчого директора в україно-польському підприємстві «КВІПС», яке відкрилося в Решетилівці, очолювала його майже одинадцять років.

За багаторічну наполегливу, самовіддану працю Галина Василівна відзначена багатьма Почесними грамотами, нагороджена орденом «Знак Пошани», медаллю «Ветеран праці».

Рішенням Х сесії Решетилівської міської ради  VII скликання в 2018 році  Галині Василівні Крикливець присвоєно звання «Почесний громадянин  міста Решетилівка».

Лисенко Іван Микитович

Лисенко Іван Микитович народився 30 листопада 1938 року в селі Сухорабівці в селянській сім’ї. Тіт пройшло його дитинство й юність. Після загибелі батька – Микити Степановича – на війні в грудні 1944-го, мати – Євдокія Іванівна – залишилася з чотирма дітьми. Іван, коли навчався в школі, під час літніх канікул працював у колгоспі. Місцеву десятирічку закінчив у 1956 році із золотою медаллю.

Того ж року поступив на агрономічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту, який закінчив у 1961-му. Отримав направлення на роботу в рідний район. Свою трудову діяльність розпочав на посаді дільничного агронома в Демидівському колгоспі. Після утворення дослідного опорно-показового господарства в селі Шевченковому став працювати інженером-агролісомеліоратором.

З 1963 по 1967 рік Іван Микитович обіймав посаду старшого агронома районного виробничого управління з вирощування технічних культур, зокрема цукрових буряків, соняшнику.

П’ять років виконував обов’язки інструктор, завідуючого оргвідділом, потім – другого секретаря в Решетилівському райкомі партії.

У квітні 1972 року І.М.Лисенка обрали головою виконкому Решетилівської районної ради. Працюючи на цій посаді Іван Микитович поклопотався про будівництво двох капітальних залізобетонних мостів через річку Говтва, Також він виступив у числі організації газифікації нашого краю, домігся, щоб у районі запрацював свій асфальтобетонний завод, щоб було розпочато широкомасштабну роботу з розчистки річки Говтва.

Перебував з 1984 по 1997 року на посадах начальника обласного управління Держстраху та завідуючого відділом Полтавської облдержадміністрації.

За багаторічну плідну працю на відповідальних посадах Іван Микитович нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями за «Трудову доблесть», «За доблесну працю». Неодноразово обирався депутатом Полтавської обласної та Решетилівської районної рад.

Рішенням Х сесії Решетилівської міської ради VII скликання в 2018 році Івану Микитовичу Лисенко присвоєно звання «Почесний громадянин  міста Решетилівка».

Славко Валерій Васильович

 

Славко Валерій Васильович народився 21 квітня 1955 року в селі Шедієвому Новосанжарського району в робітничій родині. Незабаром сім’я переїхала в Решетилівку, де минули його дитинство і юність. Валерій навчався в Решетилівській школі, а потім – у середній, яку закінчив у 1972 році.

Зі шкільних років серйозно займався спортом. Після школи працював автослюсарем у колишньому решетилівському автопідприємстві №15344. У травні 1973 року був призваний в армію. Службу проходив у Казахстані, у спортивному батальйоні. Був чемпіоном полігону військової частини, виборов призове місце в першості Середньоазіатського військового округу. Йому присвоїли звання кандидата в майстри спорту.

Демобілізувавшись знову пішов працювати автослюсарем. Невдовзі йому запропонували посаду тренера-викладача з греко-римської боротьби в Решетилівській дитячо-юнацькій спортивній школі. Заочно закінчив Київський державний інститут фізичної культури.

Тренерській роботі Валерій Васильович віддав майже чотири десятиріччя. У 2003 році йому присвоєне звання «Майстра спорту України з греко-римської боротьби». Має вищу категорію тренера.

Його учні ставали чемпіонами і призерами першості України, учасниками міжнародних змагань з греко-римської боротьби. Майстрами спорту стали його сини — Олег і Руслан Славко. А всього на посаді тренера-викладача Валерій Васильович підготував 7 майстрів спорту України, більше 70 кандидатів у майстри спорту, 130 першорозрядників із греко-римської боротьби.

Рішенням Решетилівської селищної ради від 10 квітня 2009 року за розвиток і популяризацію спорту серед молоді В. В. Славку присвоєно звання «Почесний громадянин селища Решетилівка».

 

Галушка Марія Петрівна

Галушка Марія Петріівна народилася в с. Михнівка Решетилівського району Полтавської області.

Марія мріяла стати вчителькою, тому розпочала свою трудову біографію на посаді старшої піонервожатої. У 1953 році вступила на заочне відділення філологічного факультету Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка.

У 1958 році Марію Петрівну перевели працювати учителем української мови та літератури в Демидівську школу. Молода вчителька брала активну участь у громадському житті навчального закладу. Була головою профсоюзного комітету, лектором, пропагандистом. Вона здобула неабиякий авторитет та шану не тільки серед колег у школі, а і в районі. Тому в 1969 році її призначили директором Миколаївської школи, де їй вдалося зробити  чимало корисного та позитивного.

У 1972 році Галушку М.П. призначили завідувачем Решетилівського районного відділу освіти, де вона сповна проявила свій педагогічний хист, організаторські здібності для налагодження справ на цій відповідальній ділянці. Відділ освіти був у області на доброму рахунку.

У 1975 році Марію Петрівну переводять працювати секретарем Решетилівського райкому партії в команду до Івана Григоровича Боровенського. Працюючи на цій посаді, Марія Петрівна показала себе, як вмілий організатор і координатор значних справ. В роки соціальної перебудови, розгорнутої в районі у 80-х роках, вона зокрема відповідала за будівництво та введення в експлуатацію об’єктів соціальної сфери. Опікувалася спорудженням і комплектацією всім необхідним десятків об’єктів — це школи, дитячі садки, заклади медицини, будинки ветеранів, магазини, спортивні зали. В роботі проявляла активність і творчість.  Її постійні пошуки дали зримі результати у зміцненні матеріальної бази сіл району і особливо Решетилівки. Десятки запланованих об’єктів було вчасно та на високому рівні збудовані, укомплектовані та отримали путівки в життя.

Впродовж всього шляху Галушка М.П. демонструє відповідальність, тверду життєву позицію. За самовіддану плідну працю вона відзначена Почесними грамотами Міністерства освіти України, обласними відзнаками. Їй присвоює но звання „Відмінник народної освіти”, нагороджено медаллю „За доблесну працю”, „Ветеран праці”.

Майже півстоліття Марія Петрівна проживає в Решетилівці. І сьогодні вона підтримує тісний зв’язок з ветеранської організацією, сумлінно виконує будь-яке посильне їй доручення, ніколи не байдужа до чужих проблем та громадських питань міста.

Рішенням 22 сесії Решетилівської міської ради від 10 жовтня 2019 року  Марії Петрівні Галушці присвоєно звання „Почесний громадянин міста Решетилівка”